Слухаємо та читаємо казку
"Івасик-Телесик"
Українська народна казка
Iвасик-Телесик
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
– Поїдь, діду, в ліс, вирубай мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати, от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку.
Положила баба ту деревинку в колисочку – колише й пісню співає:
– Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику, –
І з ніжками, і з ручками
Буду тебе годувати!
Колихала-колихала, аж полягали вони увечері спати. Встають уранці – аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати!
Та й назвали того синка Телесиком.
Росте той синок та й росте, – і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
– Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібне веселечко, спустили на річку – він і поїхав.
Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть – і знову поїде.
А мати йому їсти носить. Та й каже:
– Гляди ж, синку, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Телесик почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – це ж моя матінка снідати принесла!
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він чує:
– То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем – човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.
От мати телесикова наварила йому обідати, понесла до берега та й кличе:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Він почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
А змія приходить до берега та знову товстим голосом:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем.
– Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля.
Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тонесенький голосок, як у телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він думав, що то мати:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – то ж мені матінка їсти принесла!
Та й приплив до бережка.
А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.
Приносить до хати:
– Зміючко Оленко, відчини!
Оленка відчинила, змія увійшла в хату.
– Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати гостей. От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
– Сідай, Телесику, на лопату!
А він каже:
– Коли ж не вмію, – як його сідати?
– Та вже сідай! – каже Оленка.
Він і поклав на лопату руку.
– Так? – каже.
– Та ні-бо: сідай зовсім!
Він поклав голову:
– Отак, може?
– Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
– А як же? Хіба так? – та й попутав ногу.
– Та ні-бо, – каже Оленка.
– Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю як.
Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.
От змія прилітає з гостями.
– Зміючко Оленко, відчини.
Не чує
– Зміючко Оленко, відчини!
Не озивається.
– От вража Оленка – вже десь повіялась!
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, та й їдять, – думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:
– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!
А Телесик із явора:
– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!
Вони слухають: «Де це?»
Та знову:
– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!
А він знову:
– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!
Вони знову: «Що воно таке?» Давай шукати, давай дивитися та й угледіли Телесика на яворі.
Кинулись до явора та й почали його гризти.
Гризли-гризли, аж зуби поламали, – а не перегризуть.
Кинулись до коваля:
– Ковалю, ковалю! Скуй нам зуби, щоб того явора перегризти!
Коваль і скував. Вони як почали знову... От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
А гуси й кажуть:
– Нехай тебе середні візьмуть!
А змії гризуть-гризуть... Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
Так і ці йому кажуть:
– Нехай тебе задні візьмуть!
А явір аж тріщить. Відпочинуть змії – та й знову гризуть, відпочинуть – та й знов... Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх і просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
– Нехай тебе заднє візьме!
Та й полетіли.
Сидить сердешний Телесик, – от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти!
Коли це летить собі одним одне гусеня: відбилось – насилу летить. Телесик до нього:
– Гуся, гуся, гусенятко!
Візьміть мене на крилятко
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
От воно:
– Сідай! – каже та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низенько несе.
А змія за ним – чи не вхопить його – женеться. Та таки не наздогнала.
От гусеня принесло та й посадовило Телесикана причілку знадвору, а само ходить, пасеться.
Сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:
– Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!
А Телесик знадвору:
– А мені?
То це вона знову виймає пиріжки та й каже:
– Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
А Телесик знову:
– А мені? Вони й почули.
– Що це? Чи ти чуєш, діду, наче щось гукає?
– Та то, – каже дід, – мабуть, так учувається.
То знову баба:
– Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
– А мені? – з причілка каже Телесик.
– От же таки озивається! – говорить баба та зирк у вікно – аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді!
А гусятко ходить по двору, мати й побачила:
– Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу. А Телесик каже:
– Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.
От вони нагодували його, і напоїли, і під крильця насипали пшона.
Так воно й полетіло.
От вам казочка, а мені – бубликів в'язочка.
Слухаємо та читаємо казку
– Поїдь, діду, в ліс, вирубай мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати, от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку.
Положила баба ту деревинку в колисочку – колише й пісню співає:
– Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику, –
І з ніжками, і з ручками
Буду тебе годувати!
Колихала-колихала, аж полягали вони увечері спати. Встають уранці – аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати!
Та й назвали того синка Телесиком.
Росте той синок та й росте, – і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
– Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібне веселечко, спустили на річку – він і поїхав.
Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть – і знову поїде.
А мати йому їсти носить. Та й каже:
– Гляди ж, синку, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Телесик почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – це ж моя матінка снідати принесла!
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він чує:
– То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем – човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.
От мати телесикова наварила йому обідати, понесла до берега та й кличе:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Він почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
А змія приходить до берега та знову товстим голосом:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем.
– Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля.
Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тонесенький голосок, як у телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він думав, що то мати:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – то ж мені матінка їсти принесла!
Та й приплив до бережка.
А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.
Приносить до хати:
– Зміючко Оленко, відчини!
Оленка відчинила, змія увійшла в хату.
– Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати гостей. От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
– Сідай, Телесику, на лопату!
А він каже:
– Коли ж не вмію, – як його сідати?
– Та вже сідай! – каже Оленка.
Він і поклав на лопату руку.
– Так? – каже.
– Та ні-бо: сідай зовсім!
Він поклав голову:
– Отак, може?
– Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
– А як же? Хіба так? – та й попутав ногу.
– Та ні-бо, – каже Оленка.
– Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю як.
Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.
От змія прилітає з гостями.
– Зміючко Оленко, відчини.
Не чує
– Зміючко Оленко, відчини!
Не озивається.
– От вража Оленка – вже десь повіялась!
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, та й їдять, – думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:
– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!
А Телесик із явора:
– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!
Вони слухають: «Де це?»
Та знову:
– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!
А він знову:
– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!
Вони знову: «Що воно таке?» Давай шукати, давай дивитися та й угледіли Телесика на яворі.
Кинулись до явора та й почали його гризти.
Гризли-гризли, аж зуби поламали, – а не перегризуть.
Кинулись до коваля:
– Ковалю, ковалю! Скуй нам зуби, щоб того явора перегризти!
Коваль і скував. Вони як почали знову... От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
А гуси й кажуть:
– Нехай тебе середні візьмуть!
А змії гризуть-гризуть... Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
Так і ці йому кажуть:
– Нехай тебе задні візьмуть!
А явір аж тріщить. Відпочинуть змії – та й знову гризуть, відпочинуть – та й знов... Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх і просить:
– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
– Нехай тебе заднє візьме!
Та й полетіли.
Сидить сердешний Телесик, – от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти!
Коли це летить собі одним одне гусеня: відбилось – насилу летить. Телесик до нього:
– Гуся, гуся, гусенятко!
Візьміть мене на крилятко
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!
От воно:
– Сідай! – каже та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низенько несе.
А змія за ним – чи не вхопить його – женеться. Та таки не наздогнала.
От гусеня принесло та й посадовило Телесикана причілку знадвору, а само ходить, пасеться.
Сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:
– Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!
А Телесик знадвору:
– А мені?
То це вона знову виймає пиріжки та й каже:
– Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
А Телесик знову:
– А мені? Вони й почули.
– Що це? Чи ти чуєш, діду, наче щось гукає?
– Та то, – каже дід, – мабуть, так учувається.
То знову баба:
– Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
– А мені? – з причілка каже Телесик.
– От же таки озивається! – говорить баба та зирк у вікно – аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді!
А гусятко ходить по двору, мати й побачила:
– Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу. А Телесик каже:
– Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.
От вони нагодували його, і напоїли, і під крильця насипали пшона.
Так воно й полетіло.
От вам казочка, а мені – бубликів в'язочка.
"Котик і півник"
Котик і півник
Українська народна казка про тварин
Був собі котик і півник, та й побратались. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові: «Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова; та як прийде лисичка, то не озивайсь!» Пішов.
Коли ж біжить лисичка. «Півнику, братику, одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму». А півник каже: «То-ток, то-ток, не велів коток! То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика — співає:Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води...
От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов: «Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду дальше!» Пішов.
А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце: «Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник усе: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От вона оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:
Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води...
Раз проспівав — не чує котик; він вдруге голосніше — котик прибіг, одняв його і поніс додому та й каже: «Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать — не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!»
Коли ж ізнов лисичка: «Півнику, братику, — каже, — одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє... Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.
Увечері приходить котик додому — нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:
А в лиски-лиски новий двір,
Чотири дочки — на вибір,
П’ятий Пилипко,
Та й той мій!
Пилипко-липко, вийди на ринку — посмотри;
Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — погляди!
А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина і каже: «Мамо, піду я подивлюсь: хто се так гарно грає, й паляничку возьму». А лисичка каже: «Іди!» І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її — цок, та в лобок, та в мішок, та й знов став грать.
От і друга дочка каже лисичці: «Піду і я, мамо!» Лисичка каже: «Іди, доню!» І їй дала паляничку, і ся пішла. А він і ту — цок, та в лобок... А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже: «Піду я, мамо, зажену їх, — чого вони так забарились!» Пішов. А котик і його — цок, та в лобок, та в мішок. А послі в хату до лисички — і її убив, та тоді дивиться, що півник уже без стегенця, — витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому. От вони живуть і хліб жують, і постолом добро возять.
Слухаємо та читаємо казку
" Лисичка та Журавель"
Лисичка та Журавель
Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості.
— Приходи, кумцю! Приходи, любочку! Чим хата багата, тим і погощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом.
— Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила.
Журавель стук-стук дзьобом — нічого не спіймав.
А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всеї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:
— Вибачай кумочку, більше не маю вас чим гостити.
— Спасибі й за те, — пісним голосом промовив Журавель. — А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!
— Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, — мовить Лисичка.
На другий день приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, бурячків, фасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
— Живися, кумонько! Не погордуй, люба моя, — припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка — добра страва! Встромляє голову до горнятка — не йде голова! Пробує лапою — годі витягнути. Крутиться Лисичка, заскакує відти й відти довкола горнятка — нічого не порадить. А Журавель не дармує. Дзьоб-дзьоб у горнятко та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.
— Вибачайте, кумонько, — мовить, випорожнивши горнятко, — чим хата багата, тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарав.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з журавлями приязнь водити.
Слухаємо та читаємо казку "Ріпка"
Ріпка
Був собi дiд Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби донечка Мiнка, а в донечки собачка Хвiнка, а в собачки товаришка — киця Варварка, а в кицi вихованка — мишка Сiроманка.
Раз весною взяв дiд мотику, скопав у городi грядку велику, гною трохи наносив, грабельками пiдпушив, зробив пальцем дiрку та й посадив рiпку.
Працював дiд не марно: зiйшла рiпка гарно. Щодень iшов дiд у город, набравши води повен рот, свою рiпку поливав, їй до життя охоти додавав.
Росла дiдова рiпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потiм, як кулак, потiм як буряк, потiм як два, а накiнцi стала така, як дiдова голова.
Тiшиться дiд, аж не знає, де стати:
— Час, — каже, — нашу рiпку рвати.
Пiшов вiн на город — гуп, гуп! Узяв рiпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потiв увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе вiн бабу Марушку:
— Ходи, бабусю, не лежи, менi рiпку вирвати поможи!
Пiшли вони на город — гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за плече. Смикає дiд рiпку за гичку, смикає баба дiда за сорочку, працюють руками, упираються ногами — промучилися увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе баба дочку Мiнку:
— Ходи, доню, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!
Пiшли вони на город — гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку — тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе дочка собачку Хвiнку:
— Ходи, Хвiночко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!
Пiшли вони на город — гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку — тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе собачка кицю Ваварку:
— Ходи, Варварко, не лежи, нам рiпку вирвати поможи!
Пiшли вони на город — гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть i руками, i зубами, упираються ногами; промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.
Кличе киця мишку Сiроманку:
— Ходи, Сiрочко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!
Пiшли вони на город — гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку — як потягли, як потягли, так i покотилися.
Упала рiпка на дiда Андрушку, дiд на бабу Марушку, баба на дочку Мiнку, дочка на собачку Хвiнку, собачка на кицю Варварку, а мишка — шусть у шпарку.
Слухаємо та читаємо казку "Колобок"
Колобок
Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить:— Бабусю! Спекла б ти колобок!— Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?— От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок.Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав.А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою.Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.— Колобок, колобок, я тебе з'їм!— Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю:— Ану заспівай!Я по засіку метений,Я із борошна спечений,—Я від баби втік,Я від діда втік,То й від тебе втечу!
Та й побіг знову. Біжить та й біжить... Перестріває його вовк:— Колобок, колобок, я тебе з'їм!— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.— Ану заспівай!Я по засіку метений,Я із борошна спечений,—Я від баби втік,Я від діда втік,Я від зайця втік,То й від тебе втечу!
Та й побіг... Аж іде ведмідь.— Колобок, колобок, я тебе з'їм!— Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.— Ану заспівай!Я по засіку метений,Я із борошна спечений,—Я від баби втік,Я від діда втік,Я від зайця втік,Я від вовка втік,То й від тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою... Стрічається з лисичкою:— Колобок, колобок, я тебе з'їм!— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.— Ану заспівай!Я по засіку метений,Я із борошна спечений,—Я від баби втік,Я від діда втік,Я від зайця втік,Я від вовка втік,Від ведмедя втік,То й від тебе втечу!
— Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка.— От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.Колобок скочив їй на язик та й почав співати:Я по засіку метений...
А лисичка — гам його! Та й з'їла!
Читаю про чарівні слова нашої мови
Читаю про дружбу і друзів
Корисні підказки. Дружба
Корисні підказки. Дружба
Корисні підказки 2. Який друг справжній?
Читаю про родину
Читаю про дні тижня
Ф. Петров «Від зими і до зими»,
«У якому місяці?» (за К. Перелісною)
Читаю про родину
Читаю про дні тижня
Ф. Петров «Від зими і до зими»,
Відеосупровід до уроку навчання грамоти.
Читаю українську народну казку "Рукавичка"
Відеосупровід до уроку навчання грамоти.
Читаю і слухаю дитячі пісні.
Збірка колискових пісень українською
Відеосупровід до уроку навчання грамоти.
Апостроф
Щоб переглянути урок, натисніть на картинку.
Літературне читання 3 клас
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДО УРОКУ
Прославлення героїзму в народних казках
Тема. Українська народна казка «Кирило Кожум'яка»
ЗАВАНТАЖИТИ
До уроку розробена презентація. Якщо комусь цікава ця інформація, то будь ласка підпишіться на моєму блозі та напишіть мені у коментарях. Я залюбки, безкоштовно надам посилання на усі матеріали до уроку.
Інтегрований урок 2 клас
(Читання та українська мова)
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДО УРОКУ
Тема. Короткі відомості про життя і творчість поета Леоніда Глібова. Вірш-загадка. Леонід Глібов "Котилася тарілочка".
ЗАВАНТАЖИТИ
До уроку розробена презентація та додаткові матеріали. Якщо комусь цікава ця інформація, то будь ласка підпишіться на моєму блозі та напишіть мені у коментарях. Я залюбки, безкоштовно надам посилання на усі матеріали до уроку.
Немає коментарів:
Дописати коментар